Володимир Панченко 19.02.2021
|
19 лютого - день державного герба України.
|
Державний герб України. Один з атрибутів нашої незалежності – поряд із прапором, гімном, мовою, військом. Простий і водночас складний. Оригінальний в оформленні – і загадковий у символіці, пояснень якої на сьогоднішній день існують якщо не сотні, то принаймні десятки. Від наукових – тлумачень цього символу як зображень князівського жезла, корогви, списа, сокола, що кидається на здобич, – до поетико-романтичних, як-от запропоноване поетом Василем Пачовським трактування українського герба як слова «воля». Питання про «пояснення тризуба» (як назвав свою науково-популярну працю український археолог у тогочасній Чехословаччині О.Пастернак), мабуть, залишиться дискусійним уже навіки. Так само, як і назва цього знаку: від традиційного «тризуба» – до запропонованих уже публіцистами 1990-х років «трійці», «трикути», «трисуття»… Проте не це видається тут найголовнішим. Найголовніше – в іншому: чому саме цей, здавалося б, «архаїчний» символ усе ж таки став державним гербом модерної, сучасної України, випередивши такі традиційні емблеми, як-от «Архангел Михаїл» (герб Київської землі XV – XIX ст.), «Руський лев» (герб Галицької Русі XIV – XVIII ст.) або «козак із самопалом» (герб Війська Запорозького і Гетьманщини XVI – XVIII ст.)? Адже ще в 1911 р., під час дискусії про державний герб України, що розгорнулась на сторінках львівської газети «Діло» (до речі, за участю відомих істориків К.Широцького, С.Томашівського, І.Крип’якевича), про «тризуб» навіть не йшлося? |
Часто доводиться чути, що ініціатором обрання саме «тризуба» як герба модерної України став голова Української Центральної Ради – славетний історик М.Грушевський. Це – як ми можемо сказати нині – водночас «так і не так». Влітку 1917 р., коли серед членів УЦР поновилася дискусія про герб «нової України», М.Грушевський у своїх рекомендаціях і справді згадав «знак старої Київської держави Володимира Великого», однак лише як один з можливих побічних, другорядних символів, що мали б супроводжувати основну емблему (нею М.Грушевський, як відомо, бачив або вензель «УНР», або тридцять зірок – за кількістю земель республіки, або «золотий плуг на синьому тлі»). Проте вже в лютому 1918 р. УЦР одностайно приймає за герб Української Народної Республіки саме «тризуб». І тепер той самий М.Грушевський, який раніше волів, щоб герб «нової України» не символізував собою «відродження старовини» (на жаль, тогочасна УЦР, за влучним висловом Н.Полонської-Василенко, «боялася забруднити свою соціалістичну чистоту»), тепер уже обстоював саме «тризуб» як емблему суто національну, «питоменну, ні від кого не запозичену». Що ж сталося за цей час?
І ось тут на сцені з’являється постать митця, який першим у тогочасній Україні звернув увагу на стародавній символ князівської державності. Це – славнозвісний Георгій Нарбут, якому наприкінці 1917 р. було доручено розробити ескіз першого грошового знаку УНР – банкноти номіналом 100 карбованців. До нестями закоханий в історію, Г.Нарбут вирішив прикрасити банкноту елементом оформлення найдавніших власних грошових знаків на території України – монет Київської княжої держави X – XI ст. Таємничий «тризуб», талановито відтворений графіком, уже найближчим часом став популярним серед українських патріотичних кіл символом. І тому двома місяцями пізніше, коли після прийняття Четвертого універсалу УЦР і підписання Брестської мирної угоди знову актуалізувалось питання про державний герб, ні в М.Грушевського, ні в УЦР вагань та сумнівів не виникло. Саме «знак старої Київської держави» в оригінальному графічному оформленні В.Кричевського (до речі, давнього співробітника М.Грушевського в оформленні видань з історії України) нарешті набув офіційного статусу державного герба.
Тому, згадуючи про ці події, віддаваймо щороку шану трьом українським діячам, які відродили для вжитку в модерній Україні стародавній символ її колишнього княжого суверенітету: історику М.Грушевському і двом митцям-графікам – Г.Нарбуту та В.Кричевському. Саме їм належить порівну розділити славу творців національно-державного герба сучасної України.
